Ти Егоїст, тебе придумали так давно, що складається таке враження, що Ти існував завжди. Якось Я задумався про себе. З того часу пройшло все моє життя, до цього моменту, звісно. Ось Ми і зустрілися… Знаєш, я вже перестав лічити години, дні, роки. Ось сидимо ми, спілкуємося. А там проходять тисячоліття! Тільки не кажи, от не кажи, що ти їх не чуєш! Вони ж просять, чуєш, там крики?! Ти навіть не знаєш як тебе називають Вони. Думаєш тільки про себе!!
***
Знову ця примара… вона з’являється кожного дня і називає себе Богом. Ми одне одного не розуміємо. День у день моя уява створює його, а він продовжує розповідати Мені, що він Творець усього сущого.
Мені подобається дівчина, а Він шепоче Мені на вухо: «Ось, поглянь, вона ходить… знаєш скільки я думав, продумував усе до деталей, усе, лише для того, щоб вона ходила?!»
І так завжди, завжди про те який він Ідеал. Каже, що він придумав Щастя… БРЕХНЯ!!! Нічого він не придумував адже його придумав Я! І так ми сваримося. Для мене стала звичною фраза, - «Розмовляв з Богом, знову посварився…».
Іноді йду по вулиці, а повз мене проходять люди, люди які твердо зіпхнули вину створення усього сущого на Цю егоїстичну примару. Скажеш, що вони не егоїсти?? Та думають тільки про себе, про Бога. Та, що це? Скільки можна? Піду приготую чашечку кави, ну, щоб посидіти і прицмокуючи насолоджуватися моментами. Ось побачив тебе, а Ти мені така незвична і розмовляєш… Думаю… назву тебе Єва, а назвав Вікторією адже це була Моя перемога. Ми глянули одне одному в очі, а я подумав, що це ти Мені глянула. Думаю… закопають, ні - спалять. Так Я думав про це…
Він глянув на мене, кутиком рота посміхнувся, а за вікном зайшло сонце. Думаю, знову думаю, п’ю прицмокуючи каву, розмовляю сам з собою і не чую більше нікого…
