Сон

Лише постріл змінить моє трактування життя у сні..
Все як у тумані, жити виявилося не легко! Можливо потрібно змінити налаштунки відчуттів – збільшити чутливість?? Навколо дивака завжди будуть літати дивні люди. Той хто не спроможний любити ніколи не буде коханою людиною!!
Люди загубили реальні відчуття, люди стали лише примарами типового примарного світу. Разовий підхід, хвиля і все – ми готові померти. Стільки деталей конденсувалося з вологого повітря на моє обличчя.
***
ЇЇ умовний номер був 377, темниця навколо, сірі стіни, чіткий розпорядок дня. У неї було все, що вона бажала, але бажати не було сил.
- Вставай, час прокидатися – почулося десь здалека, - ти проспала!! Вста-а-авай – ехом відкликнувся світ навколо.
Я і дійсно проспала свій день народження! І я проспала іще одне загадане бажання. Зі мною останніми днями щось коїться: друзі – виявляються не друзями, дорослі – виявляються зовсім маленькими дітками. Навколишнє середовище намагається показати своє гострі зубки, а я сміло одягнула свій шолом, який їсть, пожирає мої сни. Прокинувшись того дня, я вирішила один день побути собою, але мій шолом вперто не знімався, кожний раз пекучий біль пронизував моє серце та груди, зоставляючи свої шрами.
Тремтять струни – гітарне соло напрошується у душу, у навушниках я чула ноти ідеального життя! Розірвати, викинути, забути – кінець музики!!! Знову полинула у туман, знову конденсувалися крапельки.
- Вставай сказала!! – повторився голос,- вже час!!
І знову я змушена була вставати, прокинутися. Відчуття дивного сну іще не вспіло залишити моє тіло. Як так? Сон у сні..? Годинник несміливо процокав десяту годину ранку, я одягнулася і пішла у школу. Сніг боляче коловся у лице, вітер дув сильніше і сoтні голочок кололи у душу.
Так хороше відчувати себе, так хороше жити розуміючи все більше і більше – я встривожилася. Варто було тільки подумати про це, а настрій зіпсувався.
- Прокинешся ти, чи ні? – з докором пролунав голос, - хватить спати!!
І я прокинувся… Мамина рука мяко опустилася на моє плече, мене висмикнуло зі сну, прокинувшись все було як завжди.
***
Вечір… Дивлячись їй у очі я переставав задумуватися над подіями, події переставали бути важливими, події переставали задумуватися наді мною. Прекрасна усмішка дивовижним чином заспокоювала, зваблювала моє серце, але смикала у різні сторони моє тіло. Це лише Фея, не справжня Фея!! Дощик покрапав і перестав, життя – народжуючися, покинуло мене. Відлітаючи я бачив своє тіло, відкриті очі, та легку посмішку на обличчі. Мені стало спокійно, я більше не хвилювався, я не боявся, бо все полинуло у хмари. Перед ними все набувало величності і нічого не означало..
*І я знову прокинувся. Я лежу у полі серед високої трави, дивлюся на хмари. Гучно засміявся, а сміх линув у простір, а порожнечі немає.