Апельсиновий запах, тьмяне тепле освітлення примхливо створюють з твого настрою маленьке диво, спалахи вогників то тут, то там, щось змушує вбирати в себе субстанцію складену з упорядкованих звуків. Настрій, певно ж, новорічний чи як?
Сьогодні 8 грудня, і сьогодні Новий Рік, вчора був ще той – моторошний, незнайомий, закутаний темрявою, хвилюванням, літрами кави. Крапля летить, так повільно-повільно – вдається розгледіти своє мляве відображення, летить, не співчуває, у повній невагомості, навіть здивуватися немає часу.
За вікном дощ. Стеля протікає, але слабке мерехтіння цього нового року вже звеселяє душу.
Час змінити цю обитель.
Втрачену для цього світу особистість відродити не вдасться, вже ж нове попереду. А я на ковзанах, мить - лечу-у-у.
Амнезія. Не можу згадати моментів, людей, почуттів. Де подівся банк емоцій? Де поділося все життя, куди сховалося?
Та ось же воно, роззуй очі, бурлака!!
Найцікавіше, що таке трапляється, тоді, коли чогось не вистачає; не вистачає твоєї присутності, не вистачає поцілунку, обіймів…
«Соплі» - скажеш.
А мені кажуть, що це все так романтично завжди, що це високе щось.
Задимлена реальність викачує з нас людське, адже все сказане вголос – таке бридке. Так дико відчувати і говорити одночасно!
Ух, телепатичні війни в голові. Її величність Думка - завершена субстанція осмисленого. Здається, що слова зайві, але без них все інше втрачає сенс.
Можливо дії? Так. Дій! – тоді слова справді зайві.
Що їси, солодкий? Та так… крихту жалю вирішив з’їсти, та й обжалився.
P.S. : А після цього солодка ніч з невимовним страхом.
