4.02.2012

Кадр

Сиджу на лавці склавши вказівний та великий пальці обох рук у своєрідну рамку – оцінюю ситуацію. Конкретизую навколишнє. Усе рухається під музику в навушниках, під ритм барабанів та гри акустичної гітари. Скільки всього ми не помічаємо? Все, що не входить у цю рамку з пальців – все залишається поза увагою нашої свідомості. Голова, як завше, нічого особливого – переповнена думками, що легко, невимушено, швидко, ніби броунівський рух літають, не даючи шансу пустоті вхопитися за своє та закріпити територію вільну від дій.
Ось йде молода дівчина. Кроки дрібно цокають створюючи ехо, а стегна рухаючись еротичною вісімкою зловили погляд і тримають, манячи фантазію. Лице було напруженим, в очах виднілося глибоке почуття образи, хоча і посмішка свідчила про протилежне, але уважного спостерігача цим не обведеш навколо пальця.  Хто образив таку милу особу? Чи заслужено? Чим живе? Та що примусило вийти в такий день на вулицю? Питання виникають миттєво і більш схожі на риторичні чим на ті, що потребують відповіді. Дівчина одна – думок тисячі. Всі одразу і не спіймаєш.
Рамка повільно переводиться на хлопчину, що якраз повільно переходить вулицю. Одразу видно – хлопець весь в музиці. Це ніби його маленький простір. Його світ, де знаходяться відповіді на всі складні запитання, живуть та вмирають мрії, створюється ініціатива, заживають рани... Щось задумався, обмірковує наступні кілька кроків, як той гросмейстер – зважує всі «за» та «проти», замислився над світом навколо. Чому біля нього немає щасливого вигляду дівчини? Адже ми тільки про вигляд судити можемо. Чому завжди щасливе личко феї над ним, наразі сумно похнюпилось? Чим живе його внутрішній світ крім тієї музики психоделічного року? Мені як звичайному спостерігачу, цікаво дуже багато запитань, але чи в змозі дати відповіді на ці запитання той, хто розуміється?
Ось до хлопчини в рамку увійшов літній чоловічок. Саме такий, маленький, зморщений, живий весь такий. Посмішка - щирісінька, як погляд бабусі, коли вона ставить обід на стіл, справді осяювала чоловягу з ніг до голови, від правої до лівої руки. А хлопець, звісно помітив цю особилвість дідугана, і собі посмінувся – це народилася ще одна іскорка надії. Тільки тої, що створює потенціал можливостей, дає енергію, створює креативну атмосферу всередині.

Мої думки в той момент наповнилися джерельною, живою водою. А руки стомилися тримати рамку. Рамка на момент перетворилася у ті ж самі дві руки, у ті, які я знав по пальцям. Ось прийшла вона, а я не вспів сформувати екран. Залишався так і сидіти охоплюючи всю панораму подій одночасно, та формуючи тисячі думок. Це ще потім назвали метеликами в животі. Ззовні вона вся така щира, колір шкіри, посмішка, зачіска, приємні рухи тіла. Справжність кожного погляду. Всередині ніби виростав паросток уваги до всіх кого вона полонила.
Що ж я тим часом прокліпав той момент коли вона зникла, намагаючись впорядкувати думки. Прокліпав. Для чого сидів? Для чого слухав музику? Для чого чекав?
Потрібно було встати і йти. Точно зустрів би її
_
Після останньої маленької крапельки, що втікла в море, світ поринув у безмежжя великого. Великість простежувалася у всьому: величезні будинки, всі говороли про велике, намагалися створювати величність, цінувалася «її величність» думка, великий там-там, гігантські емоції та відчуття. Нівелювалася маленькі закутки душі, забулися маленькі, непримітні записочки заховані в трубі біля дерева, зникла деталізація інтер’єру, родзинка – «смак» екстер’єру. Краплі дощу більше не були краплями – це були гігантські сфероподібні скупчення H2O.

1.08.2012

Fathers and boys

Written by me to the girl from the Budapest
__________________________________
 
It seems to me that our parents play a great role in our life. They form our personality, bring up our mood and there is new human in the end. No one knows how close can be boy with his father and in other hand, how they can be different and diverse with showing a great deal of variety.  One time I think that my father want to make me some troubles, but then I come to understanding – everything is OK, this man knows what to do and always helps me, it’s no matter that I’m a girl.
Boy and father have a special type of relations. The way of ideal relationship is when boy respects his father, and father can keep up feeling of friendship with him. It is very important, because every human like when everybody around understand them. To my mind it is too hard to become a real man without father. Everybody adjust that relations between girls and fathers not the same. Father is a basis of a family at all, and the object of imitation for his son. For instance, imitation is the base of all human life. All our life we imitate things that happen around us. Son wants to be like his father when he will grow up, if he respected him and respects now.
I don’t realize how it is hard to grow up without father - I’m a girl. But more, I don’t realize how to grow up without father when you are a boy.  Strangely that there are millions of boys in the world growing up without such a needful part of a family institution.  But how can woman bring up a man, I mean a real man. Amazingly that this phenomenon plays a great role in the life of the world. But isn't it mean that fathers is the element with no need.
I wish that every family in the world be full and happy. It is very important for happiness of humanity at all.

1.07.2012

My new work

video

Galaxy BALL.

video
Galaxy ORB. Yaskravo STUDIOS

12.12.2011

Апельсинка



Апельсиновий запах, тьмяне тепле освітлення примхливо створюють з твого настрою маленьке диво, спалахи вогників то тут, то там, щось змушує вбирати в себе субстанцію складену з упорядкованих звуків.  Настрій, певно ж, новорічний чи як?
Сьогодні 8 грудня, і сьогодні Новий Рік, вчора був ще той – моторошний, незнайомий, закутаний темрявою, хвилюванням, літрами кави. Крапля летить, так повільно-повільно – вдається розгледіти своє мляве відображення, летить, не співчуває, у повній невагомості, навіть здивуватися немає часу.
За вікном дощ. Стеля протікає, але слабке мерехтіння цього нового року вже звеселяє душу.
Час змінити цю обитель.
Втрачену для цього світу особистість  відродити не вдасться, вже ж нове попереду.  А я на ковзанах, мить  - лечу-у-у.

 
Амнезія. Не можу згадати моментів, людей, почуттів. Де подівся банк емоцій? Де поділося все життя, куди сховалося?
Та ось же воно, роззуй очі, бурлака!!
Найцікавіше, що таке трапляється, тоді, коли чогось не вистачає; не вистачає твоєї присутності, не вистачає поцілунку, обіймів…
«Соплі» - скажеш.
А мені кажуть, що це все так романтично завжди, що це високе щось.
Задимлена реальність викачує з нас людське, адже все сказане вголос – таке бридке.  Так дико відчувати і говорити одночасно!
Ух, телепатичні війни в голові. Її величність Думка - завершена субстанція осмисленого. Здається, що слова зайві, але без них все інше втрачає сенс.
Можливо дії? Так. Дій! – тоді слова справді  зайві.
Що їси, солодкий? Та так… крихту жалю вирішив з’їсти, та й обжалився.


P.S. : А після цього солодка ніч з невимовним страхом.

9.11.2011

Що робити?

Іноді в мене опускаються руки. Я не знаю, що я роблю тут, я не знаю для чого живу.
Я хочу самоствердитися, але яким чином? Як мені навчитися розуміти? Яким ідеалам слідувати? Який ідеал створювати? Де взяти терпіння, бажання, енергію?
Та це лиш іноді. Інколи варто робити крок. Зробив крок – і живи! Не жалкуй, адже у всіх таке буває, всі ми люди. Складна дилема у голові: навколишній світ – моє я. Кожний знає про свою особливість, кожний має це розуміння, яке по-своєму висловлює. Свою виключність ми усвідомлюємо по-різному, але інколи і вона має властивість губитися в думках інших людей. Тримайтеся за принципи! – скажу я для себе, адже це мій вихід. Виправдане це обмеження чи ні, але воно моє.
Ваше? Прослідкуй створення цієї рамки від самого початку…
Наше оточення формує кожну думку, так само як ти є одним з тих хто формує думку іншого.
Переглядаєш відео, цілуєшся, гуляєш, спиш, живеш, навчаєшся, працюєш, розмовляєш, мовчиш, думаєш, відпочиваєш, даруєш квіти, бігаєш, йдеш, дивишся у очі, смієшся – це життя, невпинна різноманітність, різнобарвність, кричуща яскравість разом з сірою буденністю. Не забувай смаку життя. Задумайся, ти ж це любиш.
Твоя дорога завжди лише твоя.  Кожний етап вищеописаного життя – це окрема частинка цілого, це те без чого ти не проживаєш і секунди. Доповни цей список сам.
Варто усвідомлювати свою виключність та те, що цієї виключності не було б без інших. Створюй свої запитання, став свою мету, знаходь спільну мову з ними, веселись, живи!
Будь активним, не будь байдужим, намагайся фільтрувати, живи хвилиною, думаю на перспективу, відчувай зараз, не зраджуй самому собі, май гідність, твори якість.
«Що робити?» - я тобі скажу – не сиди на місці, або ж – рухайся. Вода під лежачий камінь не тече.

Piece

Piece
The way to Ahimsa