Воїн.

Мужній, сильний, хоробрий, добрий і спокійний, а яким йому іще бути?

На майбутнє.

Мужній, сильний, хоробрий, добрий і спокійний. За його спиною відчуваєш себе захищеним. У нього на шиї покірно висить талісман. Очі широко розплющені, а там купається щирість. Білосніжна посмішка. Готовий завжди прийти на допомогу.

                                                                              Таким ось уявляєш справжнього героя.

Прокинувся. Заспані очі як завжди побачили у дзеркалі худу статуру. Вмиваюсь. Холодна вода примушує прокинутись заспане лице. Серйозно сказані слова змушують нахабно розсміятися йому в обличчя. Він промовляє без тіні усмішки на устах, а вони ржуть. Він приходить додому, зачиняється у кімнаті і поринає у музику 70-их. Окрім музики його не знає ніхто, йому здається, що вона його розуміє.

Мужній, сильний, хоробрий, добрий і спокійний.

Його світ необмежений стінами, у нього немає кінця, він не знав початку. Він був один.

                   Він не вмів танцювати. На майбутнє.

За спиною меч, на поясі спокійно висить кинджал. Він любить природу. Медитації зробили тіло твердим, як камінь, теплим, як вогонь. А зараз.

Він невпинно бореться зі своїм Я. Крок за кроком, іще мить і …

Мужній, сильний, хоробрий, добрий і спокійний. Він грав на сопілці, магія звуків заполонила простір. Кожний день мистецтво меча, у повітрі, різко, звук за звуком чути спів, кожний змах його подружки супроводжував металічний свист.  Ескалібур був нерівня катані з серцевиною вишні. Нефритове руків’я надавало їй неперевершеної краси.  Цить!

                Кожний день, тренування-тренування, вечір, худе тіло, непримиренність погляду. Посмішки, регіт в обличчя, ганебні удари людей яких він не знав. Все це, примушувало його боротися з усім світом.

Борець.

                Перешкода за перешкодою він долав кілометри ставлячи собі за мету довести їм, показати їм хто він. Не маючи душі, йому передрікали смерть. Він шукав її, він мав її знайти.

Поборовши усі страхи, він невпинно бореться зі своїм Я.

Він не знав мистецтва. Мистецтво було вищою матерією. А можливо то не було мистецтво, коронували і не спитали як звати.

Наступний пункт – Воїн.

Мужній, сильний, хоробрий, добрий і спокійний. Чого іще бажати?

У дзеркалі  худе тіло, ненависть до свого характеру у очах і хороше майбутнє Воїна, чоловіка.

Послання Дівчині

Сів. Хочу написати творик, ні, таке маленьке послання одній людині. Дівчині в вогняною шапкою. Дівчині, яка може розірвати твою душу цими легкими доторками рук, а потім старанно, частинка до частинки, склеїти у одне ціле. Інше ціле.

Важко писати про реальні події. Важко згадувати. Був момент коли я її зовсім не помічав, коли мою увагу заполонила інша мила особа, але ця особа розірвавши душу на шматочки,нажаль, не змогла їх склеїти, тому мені довелося самому це робити – в цьому гіркота нерозділеного кохання.

Повернемося до цієї дівчини. Якось, пам’ятаю, я сказав, що ми друзі, що я тобі довіряю. Я думав, що сказавши це, ми зможемо зблизитись: гуляти, ходити на каву, але ні, пішло щось не так. Можливо в мені щось зупиняло такій хід подій чи то твоя так звана «захисна реакція», але суті не міняє.

Якось ти сказала, що не віриш у кохання.

Потім, чути «Друзі-друзі» , напевне наші поняття про дружбу розбігаються. Для мене це постійна підтримка зв’язку, постійні зустрічі, не обов’язково регулярні. Для мене це роздуми розділені на двох, це розмови; не знаю як то відбувається така дружба у хлопця з дівчиною, але було цікаво спробувати.

Розпочалося навчання.

Навіть не скажу, що ти мені подобалася, адже ти ніби навчилася користуватися цією «магією» якою бажано, щоб володіла кожна жінка.

Щось бентежило. Ніби десь у грудях палало вогнище. Я мав надію. Вона навіть кілька днів трималася у мене в середині. Дуже класне знайомство вийшло. В нього був шанс перерости у дружбу, безліч шансів.

Ось так.

Сиджу слухаю саундтреки з Амелі.

 І все добре, все добре і спокійно.

Погляд

• Не відчуєш більше ніколи того погляду!

• Як колись я гуляв на алеї  в парку, як мої думки відносило у безмежний океан. 

• Твої погляди у ніщо залишились у далекому минулому. 

• Зараз я ходжу по пустій доріжці, вона ніколи не закінчиться, в неї немає початку; сам, голова опущена, кроки…

• Примарилась та зникла – ніби і ніколи не було, чи була? Спочатку згадується та секундна ілюзія, секунда збільшується у дні, тижні, місяці, розтягується, стає довгою, лине у вічність.
• Ти вже пішла, я ж стояв дивився на тебе. 

• Ти йшла так спокійно, легко, впевнено, потім обернулася, а я лише запам’ятав погляд. 

Цей погляд врізався мені у мозок, ніби розпеченим залізом таврувало мою душу. 

А що відчула ти?

Мимовільні думки про погляд як такий. 

                                                                                                                                     Дякую Алін:) 

                                                                                                                 

Ранок

Спалах, спалахи, спалаховище… Дивненька суміш спокою із сонливістю.

Вивожу літери, і розумію, що цього мені не вистачало ось уже 2 місяці. Якась сплячка… От вмиваюся цим потоком слів і маю надію на тверезість думки. Знаєте чому ось ті «чорні круки» приїжджали до людей переважно о 3 ночі? Та тому, що людина раптово висмикнута зі сну о цій порі, найменше розуміє.

                Так, це дійство безжально висмикнуло мене зі сну і сипало тим камінням, яке завше було умовним сигналом до виходу на сцену.

Шум над вухом дивного агрегату, навіщо його сюди приплели?

Дзвінок: день-дзелень. Аж пересмикнуло, ет народ, одразу багаторізний тупіт ніг і декілька тихих словечок про особистість як таку. Потік думок завалив усіх людей, потік моїх думок.

                Від тіні створюється собачка – вірний друг людини. Ті хто стверджують, що у них немає  друзів – помиляються, адже варто лише увімкнути світло, дістати з кишені руку і, хвилююча мить, з’являється твій дружбан, вірний товариш.

Куди біжиш? Куди побігла? Стій! Стій кажу! От покидьок, заглянув у очі і не привітався… Сумні люди бувають.

                А куди подівся регіт скупердяїв? Зараз вони вдало маскуються під масу, масу грязюки.

Ехх… народ-народ, де ви? Де ті люди, які за усмішкою побачать дивну сутність, дивну печаль…

Хто ви? Хто цей потік? Де я? – Ніби й просто, але дійсно складне запитання! Де я можу бути, якщо  мене немає!?

Заглянув під простирадло реальності і побачив там альтернативу. «Романтика» - це такій пристрій для відтворювання звуку.

А ці слова поза вухами, так низько.

                                                               Бам-бам-бам-бам

Люди мають…

                Краще постріл ніж незаймана тишина. Вже зуби заплітаються у вузол.