Ранок

Спалах, спалахи, спалаховище… Дивненька суміш спокою із сонливістю.

Вивожу літери, і розумію, що цього мені не вистачало ось уже 2 місяці. Якась сплячка… От вмиваюся цим потоком слів і маю надію на тверезість думки. Знаєте чому ось ті «чорні круки» приїжджали до людей переважно о 3 ночі? Та тому, що людина раптово висмикнута зі сну о цій порі, найменше розуміє.

                Так, це дійство безжально висмикнуло мене зі сну і сипало тим камінням, яке завше було умовним сигналом до виходу на сцену.

Шум над вухом дивного агрегату, навіщо його сюди приплели?

Дзвінок: день-дзелень. Аж пересмикнуло, ет народ, одразу багаторізний тупіт ніг і декілька тихих словечок про особистість як таку. Потік думок завалив усіх людей, потік моїх думок.

                Від тіні створюється собачка – вірний друг людини. Ті хто стверджують, що у них немає  друзів – помиляються, адже варто лише увімкнути світло, дістати з кишені руку і, хвилююча мить, з’являється твій дружбан, вірний товариш.

Куди біжиш? Куди побігла? Стій! Стій кажу! От покидьок, заглянув у очі і не привітався… Сумні люди бувають.

                А куди подівся регіт скупердяїв? Зараз вони вдало маскуються під масу, масу грязюки.

Ехх… народ-народ, де ви? Де ті люди, які за усмішкою побачать дивну сутність, дивну печаль…

Хто ви? Хто цей потік? Де я? – Ніби й просто, але дійсно складне запитання! Де я можу бути, якщо  мене немає!?

Заглянув під простирадло реальності і побачив там альтернативу. «Романтика» - це такій пристрій для відтворювання звуку.

А ці слова поза вухами, так низько.

                                                               Бам-бам-бам-бам

Люди мають…

                Краще постріл ніж незаймана тишина. Вже зуби заплітаються у вузол.