8.31.2010

Посмішка лине у простір...

Давай ти ще раз посміхнешся, лише для мене?!
Думки линуть у простір незатримуючись у голові. Навколо природа, дзюркоче вода - дзюркіт чистий-чистий, навіює низку спогадів. Я в далині від свого життя, від міської суєти. З думки не виходить тендітна особа: волосся трішке нижче шиї, погляд просякнутий смачним настоєм життя, білий, маленький (знову приходить у голову "тендітний") животик. У уяві настирно згадую лице до деталей, але вимальовуються лише загальні обриси. Згоден... з мене ніякий художник, але той настрій, що даруєш при зустрічі мені ти, залишається у пам'яті приємним спогадом. Знаєш, у тебе голос, що вміє заспокоювати. Тобі 19? Ні, ти такаж як і я, лише сформована... Невже у тебе є чіткий план життя? "Ні, немає..." - відповіла б мені ти. Ти взагалі навчилася обходитися без будь яких планів. Навіщо план, якщо майбутнє не сплануєш?
Посмішка варта мільйона, посмішка запам'яталася... Та і як вона могла не запам'ятатися, адже ти так часто посміхаєшся.
Інколи у голову приходить чуже відчуття твого раптового зникнення. цікаво, а що станеться тоді? Ні, не буду залежним від твоєї уваги, буду як тополя посеред поля: обережний, незалежний, сильний і посвоєму люблячий. Ця тополя любить поле, небо, сонечко і дивні крапельки які час від часу капають з неба.
Що це смикнулося у грудях? Напевне дивне відчуття під назвою щастя рветься на волю. Як довго я намагався приховувати його. Ці декілька місяців воно вирувало десь у серці, в середині моєї душі.

P.S. Присвячено одній милій особі.

8.27.2010

Сон

Лише постріл змінить моє трактування життя у сні..
Все як у тумані, жити виявилося не легко! Можливо потрібно змінити налаштунки відчуттів – збільшити чутливість?? Навколо дивака завжди будуть літати дивні люди. Той хто не спроможний любити ніколи не буде коханою людиною!!
Люди загубили реальні відчуття, люди стали лише примарами типового примарного світу. Разовий підхід, хвиля і все – ми готові померти. Стільки деталей конденсувалося з вологого повітря на моє обличчя.
***
ЇЇ умовний номер був 377, темниця навколо, сірі стіни, чіткий розпорядок дня. У неї було все, що вона бажала, але бажати не було сил.
- Вставай, час прокидатися – почулося десь здалека, - ти проспала!! Вста-а-авай – ехом відкликнувся світ навколо.
Я і дійсно проспала свій день народження! І я проспала іще одне загадане бажання. Зі мною останніми днями щось коїться: друзі – виявляються не друзями, дорослі – виявляються зовсім маленькими дітками. Навколишнє середовище намагається показати своє гострі зубки, а я сміло одягнула свій шолом, який їсть, пожирає мої сни. Прокинувшись того дня, я вирішила один день побути собою, але мій шолом вперто не знімався, кожний раз пекучий біль пронизував моє серце та груди, зоставляючи свої шрами.
Тремтять струни – гітарне соло напрошується у душу, у навушниках я чула ноти ідеального життя! Розірвати, викинути, забути – кінець музики!!! Знову полинула у туман, знову конденсувалися крапельки.
- Вставай сказала!! – повторився голос,- вже час!!
І знову я змушена була вставати, прокинутися. Відчуття дивного сну іще не вспіло залишити моє тіло. Як так? Сон у сні..? Годинник несміливо процокав десяту годину ранку, я одягнулася і пішла у школу. Сніг боляче коловся у лице, вітер дув сильніше і сoтні голочок кололи у душу.
Так хороше відчувати себе, так хороше жити розуміючи все більше і більше – я встривожилася. Варто було тільки подумати про це, а настрій зіпсувався.
- Прокинешся ти, чи ні? – з докором пролунав голос, - хватить спати!!
І я прокинувся… Мамина рука мяко опустилася на моє плече, мене висмикнуло зі сну, прокинувшись все було як завжди.
***
Вечір… Дивлячись їй у очі я переставав задумуватися над подіями, події переставали бути важливими, події переставали задумуватися наді мною. Прекрасна усмішка дивовижним чином заспокоювала, зваблювала моє серце, але смикала у різні сторони моє тіло. Це лише Фея, не справжня Фея!! Дощик покрапав і перестав, життя – народжуючися, покинуло мене. Відлітаючи я бачив своє тіло, відкриті очі, та легку посмішку на обличчі. Мені стало спокійно, я більше не хвилювався, я не боявся, бо все полинуло у хмари. Перед ними все набувало величності і нічого не означало..
*І я знову прокинувся. Я лежу у полі серед високої трави, дивлюся на хмари. Гучно засміявся, а сміх линув у простір, а порожнечі немає.

Piece

Piece
The way to Ahimsa