Жовта Квітка

День 3. Середа

День за днем – приємне нічогонеробіння. Навіть у Карпатах – це був активний відпочинок, а тут – пасив-пасив, і ще раз – пасив.
Складна ситуація турбує мою голову, вона б в принципі не мала б, але…
Порив емоції, складні слова, думки відчаю криляться з голови далі чим би хотілося, і до того всього: ядуча атмосфера пахучого повітря Вил.
Світла веранда, скрипучі звуки комашиної вулиці, нерозбірливі слова людей. Сказав би: «романтика-а…», але язик не повертається.
Я ввів свою політику, конспіративну. До цього часу все. Що було на язику, те й у думці, а зараз все. Що у  думці те відфільтроване і подане на тарілочці, для кращого результату, звісно.
Такого мене втерпить не кожний, але у багатьох просто іншого виходу немає. Ось так навколо мене.
Жовта квітка, жовта – колір страху, мокрого страху. Росіякі заполонили простір та із-за солідарності, для того аби тебе розуміли, розмовляєш їхнім язиком, а потім і на суржаку переходиш, чекаємо рятівну соломинку блакитно-жовтого поля пшениці.
Подайте чаю, будь ласка. Язик вмивається солодкаво-гарячим напоєм, а вона – щебетульки-щебетульки.
він відкрився, а їхній перший крок – відступ, клики нагострила і взяла на озброєння своє: «Давай не поспішатимемо!». Ці три слова обеззброюють чоловіка краще чим чарівна паличка.
А моє що? Либиться, у свої то 42. Танцювальна дівчина – гра слів, пані та панове, гра слів. Чарує-зникає-чарує-зникає, а головне, ще й гордість у цій улесливості знаходить. Не вистачило свободності (знову гра – хоробрості) для наступного кроку. Жовті квітки, жовті – колір страху, текучого страху. Поглянути у дзеркало металічного блиску, а побачити живу істоту. Останній ковток солодкаво-теплого напою.
Зриваюся і йду геть!
Вона ж приїхала, прилетіла,з’явилася насінина зниклого народження.
Жовті квітки, жовті. Краще жовті, ніж напиленого кольору загадкової краси. Можливо ризикнемо і візьмемо ці? Красиві? Та де там, не дарма жовті, адже бояться.

НЕ СЕНСОВА ІСТОРІЯ БЕЗ ІСТОРІЇ

Хаос

День купального Івана. Що є сенс твого буття?
Я зняв окуляри і закрив очі. Без окулярів світ не такий! Лі Конг Юан – Потік води: мій безлад заспокоївся, речі затяжно, спокійно впали. Безлад є, але він спокійний… На полицю все класти – марна трата часу.
Під листком книга вибраних поезій Лесі Українки, а листок – це моя писанина.
Що є сенсом твого буття?
Хочеш отримати відповідь? Задавай вірні запитання!
Потік, бліц, спалахи слів у свідомості, незвичні закарлючки схожі на кардіограму, а у думках ти.
«Ти» - особа без імені, неіснуюча персона моєї уяви. Реальна людина, але під шарами масок. Не задавай запитань! Чи перестануть відповіді бути потрібними?
Як це можна читати?! – новий жанр сучасної літератури – «психологічне есе». Я кладу свій сенс на полицю мотлоху чи перестає він бути сенсом, або мотлох - мотлохом, ти ж знаходиш свої вузлики ниточок які рідні лише тобі(я про вузлики, ниточки – мої). Можеш забрати трішки моїх плутанин – можливо ти працюєш як фільтр! Ти… ти… ти – бездушна уява – окреме явище моєї уяви, яке здатне мене відтворювати… - цей клубок також забирай. Занадто заплутано.
Іван^{(наголос на і )} – особлива ніч. Магія накручена тобою матеріалізувалася з невидимої думки у видимий абсурд – нереальність.
Наша відмінність у  дурості. Тварини не намагаються матеріалізувати відчуття, рослини не намагаються – вони мовчать, лиш ми все псуємо, намагаючись втиснути у слово.
Піди в ліс і вигукни: «Хей-Хо!!» - енергія крику – віддай її природі, вона потребує, а тобі полегшає.
По фразі в день перечитую і дивуюся: це від мого-то пера такий світ створився? Невже вина і відповідальність вже лягла важким клунком мені на горб?
Писані слова виглядають гарно, але їхній зміст…

                В чому сенс? – ось правильне запитання, не твій, не мій, не всіх і не наш. Лише твоя уява, а сенсу немає.
Є шифри. І я радий з цього.