Послання Дівчині

Сів. Хочу написати творик, ні, таке маленьке послання одній людині. Дівчині в вогняною шапкою. Дівчині, яка може розірвати твою душу цими легкими доторками рук, а потім старанно, частинка до частинки, склеїти у одне ціле. Інше ціле.

Важко писати про реальні події. Важко згадувати. Був момент коли я її зовсім не помічав, коли мою увагу заполонила інша мила особа, але ця особа розірвавши душу на шматочки,нажаль, не змогла їх склеїти, тому мені довелося самому це робити – в цьому гіркота нерозділеного кохання.

Повернемося до цієї дівчини. Якось, пам’ятаю, я сказав, що ми друзі, що я тобі довіряю. Я думав, що сказавши це, ми зможемо зблизитись: гуляти, ходити на каву, але ні, пішло щось не так. Можливо в мені щось зупиняло такій хід подій чи то твоя так звана «захисна реакція», але суті не міняє.

Якось ти сказала, що не віриш у кохання.

Потім, чути «Друзі-друзі» , напевне наші поняття про дружбу розбігаються. Для мене це постійна підтримка зв’язку, постійні зустрічі, не обов’язково регулярні. Для мене це роздуми розділені на двох, це розмови; не знаю як то відбувається така дружба у хлопця з дівчиною, але було цікаво спробувати.

Розпочалося навчання.

Навіть не скажу, що ти мені подобалася, адже ти ніби навчилася користуватися цією «магією» якою бажано, щоб володіла кожна жінка.

Щось бентежило. Ніби десь у грудях палало вогнище. Я мав надію. Вона навіть кілька днів трималася у мене в середині. Дуже класне знайомство вийшло. В нього був шанс перерости у дружбу, безліч шансів.

Ось так.

Сиджу слухаю саундтреки з Амелі.

 І все добре, все добре і спокійно.