Я

Хто я для тебе? Хто? Надзвичайно важливе запитання яке поставить крапочку над І. Хлопець? Дівчина? Немає різниці!

Я лише кубок лайна. Ні-ні, не того лайна, що ти думаєш, ні! Я кубок – велична палиця, посох із жевріючою цяткою на кінці. Колись монахи молилися таким як я. Так, і Артур Уславлений був людиною. Ієшуа, також Уславлений, нажаль також був людиною, а я не гірший, навіть кращий, адже маю здорове тіло. Лайно – переробка, результат виробництва, накип у чайнику. Великі, величезні думки я перетравив у своїй душі і викинув непотребом усе найцінніше, взявши лише частинку частинки. Це кубок горить лайном, жевріє маленькою іскоркою під попелом, і цю іскорку навіть не кожний вгледить, не кожен зрозуміє, що ця крапочка – це найпотужніший запас непотрібної енергії який в мене є.
Я – келих вина. Келих, як і кубок може бути Граалем. Келих – тендітна ніжка дорогоцінного кришталю з вмістилищем, з цілим сейфом. Вино – гіркувато-солодщава темно-червона суміш з п’яним смаком. Так. П’яніло, відпивши трішки бурого напою, багато людей. Як знаєте, сухе вино зазвичай куштують дівчата, навіть літні жіночки відпивали, прицмокуючи, цю рідину, і душа їх засинала – прокидалося бажання.  Всі поважні люди п’ють, прицмокуючи, відчуваючи неперевершений смак пійла, яке налито у сейф з кришталю.
Вина налито лише краплину, а вони вже у передчутті смаку. Думають, бачте, на перспективу.
Я – клубок ниток. Моє єство настільки заплутане, що навіть кіт з натренованими лапками не розплутає як слід. Я клубок – хаотична суміш усього побаченого, почутого, відчутого, пережитого, не пережитого, минулого, теперішнього, майбутнього. Клубок незвіданого. Кохана, навряд тобі вдасться мене зрозуміти. Повір, розплутаний я не зручний. Лише клубок зможе зручно вмоститися у тебе на долоні. Я клубок нитки, яка зможе показати шлях відмінний від твого. Я ниточка, яка швидше розірветься чим витримає.
Я – це меч. Віками загартований у битвах. Я – це меч, що ніколи не зламається у твоїй руці. Та я вмію лежати і псуватися. Я вмію покритися іржею під дією сліз. Ні, не своїх, а твоїх. Меч не буде лити воду. Меч – це жорстоке кодло. Вб’ю і оком не зморгну.
Я – земля, ти – квітка. Ти – земля, я – квітка. Немає значення. Має значення лиш те, що я тебе не знаю. Я – келих, я – кубок, я – клубок, я – меч.
Все це залягло, лежить без діла. Україна – це багаття, яке згасло у козачій славі. Люди – це вугілля, жевріючий Грааль, несформоване золото.  Молодь – це вітер. Молодий гульвіса та лише вітер роздмухує багаття. Вогонь – це ми всі. Вітер – це частинка нас. Немає вітру – немає вогню. Немає бажання – немає дії.
Кубок запалився і світло зробило неможливим темряву. Келих ніколи не буде пустим. Меч завжди знайде голову. Клубок, лише клубок залишається незмінним, заплутаним, крихким. Лише клубку потрібна рука.
Ковток вина відпито… Гарячий поцілунок передав собою палаюче задоволення, в обох у роті терпкуватий присмак. Тіла, дві особи у гарячих обіймах перетворюються у одне Єсмь. Насінина знайде своє дерево.
Так хто ж я? Де я є серед усього цього приладдя, непотрібного інструменту, де?
Ехом відізвалася, я зникаю. Частинка за частинкою. Мене немає, залишився сумнів. Я взагалі існую? Хто, в чорта, окрім мене дасть відповідь. Де ти?