Сидячи у кавярні..

Чоловік зайшов у кав’ярню. Людина яка вперше зайшла у кав’ярню, або будь яке приміщення природно відчуває себе ніяково. Ось і його очі зацікавлено та обережно дивилися на кожен столик, мимоволі заглядаючись на кожного відвідувача. Очі – головне очі! – промайнуло у голові незнайомця. Як дивно, що весь багатогранний світ людини так чітко віддзеркалюється у очах. Замовляючи собі каву, чоловікові довелося іще раз оглянути приміщення у пошуках вільного місця. На подив людини, стілець виявився зручним, а на столику стояли акуратно складені серветки, макет троянди вставлений у просту з тонесеньким верхом вазу.

Чолов’яга розпочав своє спостереження. Йому було цікаво роздумувати над життям, а предметом його роздумів сьогодні була – людина. Жива істота яка звикла спотворювати природу усього сущого. По-суті батьки даючи ім’я новонародженій людинці програмують її долю, програмують стержень існування. Навіть найсильнішому відчуттю серед головних п’яти дали нахабну назву – кохання.

Люди у приміщені, то проходили, то виходили. Особистості змінювалися. Спробуйте просидіти в кав’ярні половину дня… Запевняю вас, ви побачите і флегматика, і холерика, сангвініка, меланхоліка у найнесподіваніших поєднаннях. У приміщення поважно зайшов дивний дідуган, з довжелезною бородою, кирпатим капелюхом та окулярами-монетками. Саме погляд, дивний погляд та посмішка діда вразили нашого героя. Хлопцеві хотілося, нестерпно хотілося познайомитися з дідом. Старець сів навпроти, замовив собі чашечку зеленого чаю, всівся зручніше, очей не видно, на обличчі приємна посмішка, а у загалі – концентрат мудрості.

Нашому ж герою не терпілося представитися, не терпілося задовольнити свою цікавість. На здивування старець повільно встав та з незмінною посмішкою підійшов: «Можна до вас приєднатися? Я не буду представлятися, адже моє повне ім’я занадто довге для цього часу та ви можете називати мене Ключником. – промовив незнайомець присівши. Я ж продовжував сидіти з відкритим ротом та кліпаючи очима у відповідь. «Я не просто так підійшов до вас молодий чоловіче. У ваших очах, так-так саме у твоїх очах, - перейшовши делікатно з «ви» на «ти». – видніється невимовне бажання жити, ну і… зі мною познайомитися!, а також страх не знайти шукане. Я сюди прийшов до тебе, адже моя місія у житті відкривати двері таким як ти. Ти задумуєшся над людською природою? Відповіді не потрібно… Моє роботою є гасіння і відкриття нових зірок. Мені починало подобатися знайомство з цим дідом. Кому не сподобається така увага до своєї персони?? Поглянувши краєм ока на годинник у мене промайнула думка, що Ключнику скоро час йти на роботу.

Він ніби прочитав цю думку, зсканував з мого мозку, я це побачив у його очах! Не забарилася і відповідь «Ця розмова не закінчиться, ніч не розпочнеться доти доки ти не знайдеш відповіді на свої запитання».

Мої очі почали повільно закриватися, я втомлено позіхнув! Це було як по-команді, раз і все – тихий час.