Помирати Легко

Настала черга Макса… Так-так саме до мене надійшла черга!! Я собі досить довго не міг обрати сім’ю, тоді як усі інші із спокійною посмішкою йшли вперед, я роздумував… Потрібно досить ретельно підбирати сім’ю – маму і тата. Відповідальна се справа!! Де народжуватися? У якому домі? Чи братик, чи сестричка буде… Для мешканців цього місця, де зараз знаходжуся я, цінності людей значення не мають!! Адже усі тут чисті намірами, абсолютно вільні, щирі, але з досвідом сотні життів. Особисто для мене має значення кохання… Для когось гроші, для когось уявний творець, а для мене кохання.
Кожна душа має право обдумати та обрати місце свого нового народження. Ми маємо пройти такий собі тренінг для того, щоб не бути чужим у своєму світі. Існує 9 екзаменаторів, адже часи змінюються, ідеали змінюються, люди змінюються, а отже потрібно знати на, що ти йдеш. Усі 9-ть, я пройшов з відзнакою, а це досягнення , бо на моєму рахунку лише п’ять пройдених життів з інтервалом не більш чим 50 років. Саме зараз моя черга.
• Дали ім’я мені – Веніамін, а народився я у Родріго Капуоре та Ліли Капуоре в Італії. По життю мені судилося стати романтиком. З самого дитинства мої бідні батьки не могли мене втримати на місці. Ходити навчився раніше чим зубки різатися почали, а до 11 років мене вспіли перевести у 8-му за рахунком школу. У колектив, як не дивно, влитися мені було важко, та виходило з горем попалам. У 16 років на мене почали заглядатися дівчата, тоді і зрозумів усю, як мені здавалося, нескладну формулу життя. Перехідний вік давався складно. На усе життя запам’яталася перша ніч із зустріччю світанку… Згодом самотні роздуми під музику, сидячи на даху будинку. Потім з’явилася як мені здавалося, та істота з якою не роздумуючи прожив би усе життя… Прогулянки у парку, закохані погляди у очі, відчуття пульсу у руці живої істоти, тремтіння губ, перший поцілунок, а потім ще і ще… Знову прогулянки і знову ці очі. Я щасливий!! Веселі посмішки услід… Розбите серце. Місяць депресії, а за вікном сумно падають листочки під сірий, похмурий відблиск дня. Тремтіння губ і спогади, спогади. Згадую перший секс.
А потім подорожі у Рим, Париж, Голівуд, Нью Йорк, Токіо, Каліфорнія. Осів я у Парижі!! Сонячний день і мільярди сонячних зайчиків які подарувало мені сонце та скло, чи дзеркало розбите на мільярди частинок склеєних у одну велику кімнату як шпалери. Я – Веніамін, вона – та єдина при зустрічі назвала моє справжнє ім’я – Макс. Я все згадав. Ці очі знову стали прекрасні. А усмішка наповнилася чарівним, могутнім варивом варяжскої відьми під банальною назвою – кохання.
Мені 84 роки і сидячи у кріслі та дивлячись через округлі окуляри у вікно, бачу тисячі листочків лише з одного дерева. Сонце весело заглядає у моє віконце. Згадуючи молодість, з очей маленькою цівочкою потекла сльоза. Усе життя романтика пройшло у лічені секунди перед моїми очима. І раптом… Моє серце завмирає, як тоді коли на екзамені я раптом зрозумів значення дивних знаків – цифр, як дивлячись правді у очі пізнав глибше природу природи, як я вперше ступив свої кілька кроків; так і зараз я зрозумів, що життя людини – це лише ось ці от декілька секунд, лише цей час за який перед моїми окулярами промайнуло 84 роки…
Поглянув вверх. А там світло і легкість, і радість, і на кінець щастя; поглянув униз – там тіло маленьке, худеньке, покрите все морщинами та закутане у плед, з невинною посмішкою.
Помирати зовсім легко, повірте, головне прожити перед цим Життя.
І знову все спочатку… Настала черга Макса. Так-так, саме до мене надійшла черга!..